Інклюзивна освіта
Інклюзія, або «особлива» дитина серед нас
Кожна дитина – це найбільший та найцінніший скарб для своїх батьків та родичів, а всі діти разом – це скарб суспільства, і від того, наскільки ми цінуємо та поважаємо кожного – залежить і наше життя у майбутньому.
Наш світ не такий безхмарний та яскравий, як нам іноді хочеться його бачити і ми, люди, намагаємося закрити очі та не помічати деяких його особливостей, думаючи, що нас це не стосується і нам це не потрібно. Однією із таких «особливостей», яка довгий час була приховано є «інвалідність», зокрема, дитяча інвалідність. Термін «інвалідність» сьогодні є некоректним та не рекомендованим до вживання, адже це в деякій мірі образливо для людини. На зміну цій термінології прийшли сучасні - «дитина з особливими освітніми потребами», «дитина з інвалідністю». До цієї категорії належать:
- діти із порушеннями слуху (глухі, зі зниженим слухом);
- діти із порушеннями зору (сліпі, зі зниженим зором);
- діти із порушеннями мовлення;
- діти із порушеннями опорно-рухового апарату;
- діти із розумовою відсталістю;
- діти із затримкою психічного розвитку
Наявність спеціальних груп, спеціальних дитячих садків, інтернатних закладів не повною мірою задовольняє рівність прав на освіту дітей, які мають особливості психофізичного розвитку, не завжди відповідає їх запитам і суспільним потребам. Тому в світі, зокрема і в Україні, впроваджується в практику інклюзивна освіта ( інклюзія).
Інклюзивна освіта — це розширення участі всіх дітей, у тому числі з особливостями психофізичного розвитку, в освітньому процесі. Вона передбачає істотні зміни в культурі, політиці та практичній діяльності навчальних закладів.
Одним із аспектів інклюзивної освіти є забезпечення ефективності навчання та виховання дітей з особливостями психофізичного розвитку в загальноосвітньому закладі. Увага зосереджується на соціалізації дітей цієї категорії та досягненні якості навчально-виховного процесу. Сучасні навчальні заклади та освітня система мають відповідати потребам усіх дітей. Змінюється не малюк, а система.
Основна мета інклюзії – якісні зміни в розвитку дітей, що мають особливості освітні потреби.
Ми маємо досвід європейських країн, де люди з особливими потребами вчаться, працюють, створюють сім’ї, виховують власних дітей. Нажаль, у нас це тільки окремі випадки. Багато хто із людей мають стереотипну думку радянських часів, що таких дітей чи дорослих треба ізолювати від світу, аби інші не лякалися, не тицяли на них пальцем, не засуджували.
Те, як ми будемо ставитися до дітей та людей із особливими освітніми потребами, залежить від виховання, від того, чи навчимо ми своїх дітей толерантного поводження з тими, у кого гірший зір, слух, хто не може ходити, хто бачить свій власний світ, хто може гірше розуміти навчальний матеріал, але тих, що також мають серце, переживають емоції і мріють – кожен про своє. Ми, батьки, повинні навчити наших дітей з повагою ставитися до тих, хто трішки інакший, допомагати їм, підтримувати, дружити та любити їх. Кожна дитина має рівні права на життя та освіту. Слід пам’ятати, що
Особлива дитина – це не вирок, а виклик суспільству!
Не можна вимагати від дитини неможливого
– до певного рівня і певного кола знань
різні діти йдуть по різному
В.Сухомлинський
Рання соціальна реабілітація дітей з особливими освітніми потребами – це перший крок на шляху інтеграції їх до суспільства. Чим раніше надана допомога у спробі зробити цей крок, чим більш кваліфікованою та систематичною є робота, тим кращими будуть результати. Однією з головних проблем у роботі з дітьми з особливими освітніми потребами є проблема адаптації їх в суспільстві. Вчені стверджують, що ігнорування проблем адаптації дітей зумовлює значні труднощі в їхньому житті та спілкуванні. Більшість таких дітей не в змозі в майбутньому обрати собі професію до вподоби, визначитись у життєвому просторі. Для багатьох з них є проблема спілкування, знаходження контакту з іншими людьми. Діти з особливостями психофізичного розвитку особливо легко травмуються, замикаються в собі або стають агресивними. Наразі розлади здоров'я розглядаються як соціальна проблема, а не як характеристика особистості. Для соціальної моделі суспільного буття найбільш прийнятною є інклюзія (процес реального включення інвалідів до активного суспільного життя), зокрема інклюзивна освіта.
Інклюзія (від слова включення) — процес збільшення ступеня участі всіх громадян у соціальному житті. Це політика й процес, що дає можливість всім дітям брати участь у всіх програмах.
Інклюзивна освіта — це система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права здобувати її за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами в умовах загальноосвітнього закладу.
Інклюзивне навчання (інтегроване) в дошкільних навчальних закладах вимагає створення спеціальних умов з метою забезпечення виконання корекційно-розвиткового та навчально-виховного процесів дітей з особливими потребами.
В закладі відсутні умови для навчання осіб з особливими освітніми потребами.
Інклюзивне навчання
Національною доктриною розвитку освіти України в ХХІ столітті чітко визначено, що рівний доступ до якісної освіти є національним пріоритетом і передумовою виконання міжнародного та національного законодавства щодо реалізації прав громадян (незалежно від національності, статі, соціального походження і майнового стану) на отримання якісної освіти. Світовою тенденцією сучасності є прагнення до деінституалізації та соціальної адаптації осіб з особливостями психофізичного розвитку, починає формуватися нова культурна і освітня норма – повага до людей фізично та інтелектуально неповносправних.
Тому важливого значення набуває інклюзивне навчання, що передбачає спільне перебування дітей із порушеннями психофізичного розвитку з їх здоровими однолітками.
Головний принцип інклюзивного навчання
-
перебування дітей з певними порушеннями в масовій дошкільній групі, оволодіння нею знаннями, вміннями та навичками нарівні із здоровими однолітками;
-
соціально медико - педагогічний супровід дітей;
-
забезпечення належних умов для навчання, виховання корекційно - компенсаторної роботи, матеріально - технічне, кадрове, фінансове забезпечення.
Інклюзивний підхід
Створення таких умов, за яких діти мають однаковий доступ до освіти, у тому числі діти з особливими потребами, які перебувають в масовій дошкільній групі. Водночас, усі діти в таких умовах краще адаптуються до навколишнього середовища оволодівають соціальними навичками почуваються більш самостійними потрібними в суспільстві.
Переваги інклюзивної освіти для дітей з особливими освітніми потребами
Завдяки цілеспрямованому спілкуванню з однолітками поліпшується:
-
моторний
-
мовний
-
соціальний
-
емоційний
-
розвиток дитини.
-
Ровесники відіграють роль моделей для дітей з особливими освітніми потребами.
-
Оволодіння новими вміннями та навичками відбувається функціонально.
-
Навчання проводиться з орієнтацією на здібності та інтереси дітей.
-
У дітей є можливість для налагодження дружніх стосунків з ровесниками.
Шановні батьки!
З 1999 року в Україні функціонує Всеукраїнський фонд «Крок за кроком» — всеукраїнська благодійна організація, заснована Міжнародним фондом «Відродження» (Київ, Україна) та Міжнародним центром розвитку дитини (Вашингтон,США).
Метою діяльності фонду є залучення дітей з особливими потребами та дітей національних меншин до загальноосвітніх закладів.
Місія Всеукраїнського фонду «Крок за кроком» — сприяти втіленню освітніх реформ з реалізації особистісно-орієнтованої, інклюзивної освітньої моделі з активним залученням сімей і громад, шляхом проведення тренінгів для освітян, батьків, представників громадських організацій, ініціювання та реалізацію проектів, спрямованих на забезпечення рівного доступу до якісної освіти для усіх дітей з особливими потребами, залучення сімей і громади до освітнього та управлінського процесів.
Інклюзія (від свключення) — процес збільшення ступеня участі всіх громадян у соціальному житті. Це політика й процес, що дає можливість всім дітям брати участь у всіх програмах.
Інклюзивна освіта — це система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права здобувати її за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами в умовах загальноосвітнього закладу.
Інклюзивна освіта в контексті реалій сьогодення
Інтегрування дітей з особливостями психофізичного розвитку в загальноосвітній простір України є одним з напрямів гуманізації всієї системи освіти та відповідає пріоритетам державної політики.
У процесі демократизації нашого суспільства неабиякого поширення набули ідеї гуманізації освіти. На зміну державоцентриській освітній системі, в якій головна мета визначалася як формування особистості за певними еталонами та підпорядкування власних інтересів державним, а основною ознакою була жорстка регламентація навчального процесу, приходить, так звана, дитиноцентриська система освіти, в якій домінує орієнтація на інтереси дитини, задоволення її потреб.
Серед умов формування цієї системи слід виокремити:
-
забезпечення можливості вибору навчального закладу та навчальної програми відповідно до особливостей дитини;
-
здійснення стимулювання досягнень дітей у різних сферах діяльності;
-
забезпечення їхнього соціально-педагогічного захисту.
Із розвитком демократичного суспільства, яке гарантує право кожного громадянина на активну участь у житті цього суспільства, приходить й нове розуміння понять «інвалід», «дитина з психофізичними вадами», «дитина з порушеннями розвитку» тощо. Сьогодні всі ці визначення поступаються новому — «діти, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку», яке стосується як інвалідності у важкій формі, так і помірних за ступенем порушень психофізичного розвитку. Такий підхід пояснюється тим, що явище «недостатності» або «інвалідності» передбачає втрату або дефіцит фізичної та розумової спроможності. Але ж спроможність вчитися залежить не від стану окремих органів або ж їхньої фізіологічної функціональності, а, радше, від психологічної функціональності дитини. Таким чином, акцент зсувається від внутрішніх проблем дитини до системи освіти, яка надає їй підтримку в навчанні, визнає її потенціал та задовольняє всі її індивідуальні потреби.
«Діти з особливими освітніми потребами» — поняття, яке широко охоплює всіх дітей, чиї освітні потреби виходять за межі загальноприйнятої норми. Воно стосується дітей з порушеннями психофізичного розвитку, зокрема дітей-інвалідів, дітей із соціально вразливих груп (наприклад, вихованців дитячих будинків) інших.
За офіційними даними департаменту медичної статистики Міністерства охорони здоров’я України в нашій державі 135 773 тис. дітей мають порушення психофізичного розвитку. Це становить 1,5% від загальної кількості дітей країни.
Як засвідчують аналітичні матеріали, ці показники значно менші від середньосвітових. Зокрема, за даними Європейської академії з вивчення питань інвалідності показник дитячої інвалідності (важкі дитячі патології) у розвинених країнах коливається у межах 2,5% від загальної кількості дітей. Окрім цього, ще близько 8% дітей мають психофізичні порушення, які спричинені розладами слуху, комунікації, інтелекту, поведінки тощо.
Водночас дані психолого-медико-педагогічних консультацій, що функціонують в Україні, засвідчують, що дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, в Україні понад 1 млн. Це становить 12,2% від загальної кількості дітей у країні. Такі статистичні дані значно відрізняються від показників офіційної медичної статистики, відповідають середньосвітовим показникам та мають неупереджений характер, оскільки зібрані оперативними службами, що надають допомогу на місцях.
Система освіти дітей, які потребують корекції фізичного
та (або) розумового розвитку, в Україні
Нині в Україні функціонує 396 спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів, де навчається 54,1 тис. дітей (за даними Міністерства освіти та науки України). Окрім цього в системі Міністерства освіти і науки України функціонує близько 40 навчально-реабілітаційних центрів для дітей з порушеннями психофізичного розвитку, 142 спеціальні дошкільні навчальні заклади та 1200 спеціальних груп в дошкільних навчальних закладах загального типу, де навчається близько 45 тис. дошкільників.
У підпорядкуванні Міністерства праці та соціальної політики України функціонує 298 реабілітаційних центрів, з них 208 — центрів ранньої реабілітації дітей з порушеннями розвитку, 90 — центрів медико-соціальної та професійно-трудової реабілітації.
Реабілітаційні послуги діти з обмеженими можливостями здоров’я одержують і в 46 центрах соціально-психологічної реабілітації, підвідомчих Міністерству України у справах сім’ї, молоді та спорту.
Водночас в Україні немає повного статистичного державного обліку дітей, які мають порушення психофізичного розвитку, оскільки на заваді міжвідомчі бар’єри, відсутність єдиної категоризації, різні підходи до проведення обліку таких дітей тощо.
Освіта дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, ґрунтується на принципах виваженої педагогіки, дієвість яких неодноразово підтверджувалась і використання яких, приносило користь усім дітям.
Досвід зарубіжних країн
Розвиток і функціонування системи спеціальної освіти в державі, завжди вважалися проявом турботи про дітей з особливими освітніми потребами. Однак, у більшості розвинених країн світу таке бачення системи освіти дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, почало поступово змінюватися. Знання про потреби таких дітей, педагогічний досвід роботи з ними, відповідно обладнані приміщення й досі мають велике значення, проте, сенрегація (сенрегація (лат. — відокремлення) — політика примусового відокремлення будь-якої групи населення) учнів наразі розглядається як неприйнятна і така, що порушує право дитини на освіту.
Загальне бачення цього питання полягає в тому, що переважна більшість дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, повинна мати можливість навчатися разом зі своїми однолітками у звичайних умовах. Одним із результатів такого підходу вважається створення єдиної освітньої системи, яка охоплюватиме учнів різних категорій.
Освіта дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, ґрунтується на принципах виваженої педагогіки, дієвість яких неодноразово підтверджувалась і використання яких приносило користь усім дітям. Ці принципи передбачають, що відмінності між людьми є природним явищем і навчання слід відповідним чином адаптувати до потреб дітей, а не «підганяти» під сталі погляди щодо організації та характеру навчального процесу.
Виважена педагогіка, орієнтована на потреби дітей і може допомогти уникнути безцільних витрат ресурсів і краху надій, до чого надто часто призводить низький рівень навчання та шаблонність усталених підходів в освіті. Окрім цього, школи, які приділяють увагу дітям, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, є тренувальним майданчиком для суспільства, орієнтованого на задоволення потреб усіх своїх громадян.
Досвід багатьох країн свідчить, що інтеграція дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, найкраще відбувається в школах, які приймають на навчання усіх дітей певного району чи громади без будь-яких обмежень. Саме в таких умовах діти, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, можуть досягти найвищих результатів в освіті та соціальній інтеграції.
Концепція інклюзивної освіти
З часу ратифікації Україною Конвенції ООН про права дитини найбільшого визнання та поширення набуває соціальна модель суспільного буття, що пов’язана з дотриманням прав людини. Наразі розлади здоров’я розглядаються як соціальна проблема, а не як характеристика особистості. Адже, беручи до уваги, що всі люди різні від природи, скоріше соціум не створює того середовища, яке б могло задовольнити потреби людей-інвалідів, зокрема виховати ставлення до них як до людей з особливими потребами, розробити відповідні виробничі норми, адаптувати архітектуру міст/селищ та транспортні засоби.
Для соціальної моделі суспільного буття найбільш прийнятною є інклюзія, (інклюзія — процес реального включення інвалідів до активного суспільного життя) зокрема інклюзивна освіта.
Інклюзивна освіта — гнучка, індивідуалізована система навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку в умовах масової загальноосвітньої школи за місцем проживання. Навчання відбувається за індивідуальними навчальними планами та забезпечується медико-соціальним та психолого-педагогічним супроводом. Інклюзивна освіта передбачає створення освітнього середовища, яке б відповідало потребам і можливостям кожної дитини, незалежно від особливостей її психофізичного розвитку.
Інклюзивна освіта забезпечує безумовне право кожної дитини навчатися у загальноосвітньому навчальному закладі за місцем проживання із забезпеченням усіх необхідних для цього умов. В основу інклюзивної освіти покладена ідея, що виключає будь-яку дискримінацію.
Концепція інклюзивної освіти відображає одну з головних демократичних ідей — усі діти є цінними й активними членами суспільства. Навчання в інклюзивних навчальних закладах є корисним, як для дітей з особливими освітніми потребами, так і для дітей з типовим рівнем розвитку, членів родин та суспільства в цілому.
Як свідчать дослідження, в інклюзивних класах та групах наголос робиться в першу чергу на розвиток сильних якостей і талантів дітей, а не на їхніх фізичних або розумових проблемах. Взаємодія з іншими дітьми сприяє когнітивному, фізичному, мовному, соціальному та емоційному розвитку дітей з особливими освітніми потребами. При цьому діти з типовим рівнем розвитку демонструють відповідні моделі поведінки дітям з особливими освітніми потребами і мотивують їх до цілеспрямованого використання нових знань і вмінь.
В інклюзивних класах взаємодія між учнями з особливими освітніми потребами та дітьми з типовим рівнем розвитку сприяє налагодженню між ними дружніх стосунків, завдяки чому діти вчаться природно сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей, стають більш чуйними, готовими до допомоги.
Принципи інклюзивного закладу освіти
Інклюзивний заклад освіти — навчальний заклад, який забезпечує інклюзивне навчання як систему освітніх послуг, зокрема:
-
адаптує навчальні програми та плани, навколишнє середовище, методи та форми навчання для дітей з особливими освітніми потребами;
-
співпрацює з фахівцями для надання спеціальних послуг відповідно до різних освітніх потреб дітей;
-
створює позитивний клімат у шкільному середовищі.
Хоча інклюзивні школи забезпечують сприятливі умови для досягнення рівних можливостей і повної участі дітей з особливими освітніми потребами у житті навчального закладу та громади, для їх ефективної діяльності необхідні спільні зусилля не лише вчителів і персоналу школи, а й батьків, членів родин, однолітків. Основні принципи інклюзивної школи такі:
-
усі діти мають навчатися разом у всіх випадках, коли це виявляється можливим, не зважаючи на певні труднощі чи відмінності, що існують між ними;
-
школи мають визнавати і враховувати різноманітні потреби своїх учнів шляхом узгодження різних видів і темпів навчання;
-
забезпечення якісної освіти для всіх дітей шляхом розроблення відповідних навчальних планів, застосування організаційних заходів, розроблення стратегії викладання, використання ресурсів і партнерських зв’язків зі своїми громадами;
-
діти з особливими освітніми потребами за потреби мають отримувати додаткову допомогу, яка може знадобитися їм для забезпечення успішності процесу навчання;
-
вони є найефективнішим засобом, який гарантує солідарність, співучасть, взаємоповагу, розуміння між дітьми з особливими потребами та їхніми ровесниками.
Інклюзивні підходи у навчанні й вихованні також корисні для родин дітей з особливими освітніми потребами. Адже батьки цих дітей отримують підтримку з боку інших батьків, краще розуміють у чому розвиток їхніх дітей є типовим й у чому атиповим, а також беруть активнішу участь у процесі навчання й виховання дитини.
Учителі інклюзивних класів краще розуміють індивідуальні відмінності й особливості дітей, ефективніше співпрацюють із батьками та іншими фахівцями (спеціалістами з лікувальної фізкультури, психологами, логопедами, соціальними педагогами іншими).
Інклюзивна освіта передбачає комплексний системний особистісно орієнтований і індивідуалізований стиль навчання, подолання девіацій поведінки та дефіцитарності розвитку, соціалізацію учнів, вимагає вивчення і знання не лише структури наявного порушення розвитку, а й рівня соціально-побутової адаптованості і комунікативно-пізнавальної діяльності кожного учня. У процесі інклюзивного навчання враховуються перспективи майбутнього розвитку, актуальність засвоєння певної форми соціальної поведінки, індивідуальні уподобання і наміри дітей з особливими освітніми потребами.
